Главная » Статьи » Політологія |
Тема 1: Політологія як наука та її місце в системі наук про суспільство 1. Політологія як наука та її сутність 1. Політологія як наука та її сутність У практичному розумінні ми часто поняття «політологія» розглядаємо як науку про політику. Але сьогодні це поняття за своїм змістом трактується неоднозначно. Існує думка, що політологія не має такого статусу, скажемо, як інші дисципліни. Вона принаймні не містить нічого, крім політичних думок, які вивчають різні аспекти внутрішньої і зовнішньої політики держав, питання теорії та історії соціальних структур, суспільних рухів і політичних партій. Політологія — це наука про систему владних відносин, про формування і пред'явлення державі та її структурам суспільних інтересів через партії, суспільні організації та інші суспільні інститути. Політологія виникла і розвивається для того, щоб виробити знання, які дають людству й окремій особистості змогу орієнтуватися в навколишньому світі і завдяки цьому активно освоювати його, а також перетворювати, передбачати та свідомо формувати політичну систему суспільства. Як особлива галузь суспільствознавства політологія вивчає характеристики політичного процесу суспільного розвитку людства. Розкрити свій предмет відповідно до вимог суспільної практики політологія, як і будь-яка інша спеціальна галузь (історія, соціологія) суспільствознавства, може, якщо в ході політологічних досліджень правильно відображено зв'язок того, що вивчає політологія, з реальним суспільним цілим. 2. Предмет та об’єкт політології Предметом політології є вивчення об’єктивних закономірностей світового політичного процесу, політичних відносин в окремих країнах і групах держав; відносини між класами, державами, націями, де головне завдання полягає в тому, щоб утримати, зберегти або завоювати владу; способи управління соціально-політичними процесами. Політологія виступає як спеціальна теорія політики, котра відрізняється від інших наук наступним: – вивчає політичну сферу суспільного життя не в загальному ряду багатьох інших об’єктів, як це роблять, наприклад, філософія, соціологія чи історія, а як єдиний і основний об’єкт; – вивчає не окремі аспекти політичного життя, а розглядає його як багатомірну, цілісну систему; – головним своїм предметом має пізнання закономірностей діяльності з керівництва та управління суспільством на основі публічної влади. – має на меті виробити знання, які дадуть змогу орієнтуватися в навколишньому світі й завдяки цьому активно освоювати, перетворювати його, передбачати й свідомо формувати політичну сутність суспільства, упорядковувати стосунки між людьми на засадах загальнолюдських ціннісних орієнтацій. Згідно із вище викладеним розумінням політичної науки, основним об´єктом дослідження політології є політична сфера, яку вивчають і аналізують у поєднанні з особливостями її функціонування і розвитку та зв´язками з економічною, соціальною й духовною сферами суспільства. Отож, об´єктом політології є все те, що відноситься до прояву політичного: – політична сфера, особливості її функціонування і розвитку; – політична дійсність, політичне життя особи й суспільства, політичні відносини; – політичні ідеї, теорії і доктрини, проблеми, події, прогнози, технології політичних процесів. 3. Структура і функції політології. Методи політологічного дослідження Структура політології як науки охоплює: а) загальну політологію, що вивчає історію і теорію політики, виробляє загальні теоретичні й методологічні основи її пізнання; б) теорію політичних систем, механізмів функціонування політичної влади, різних компонентів, які становлять політичну систему; теорію політичної свідомості й поведінки. Невід´ємною частиною цієї науки є дослідження загальних проблем світової політики, механізмів її функціонування. Методологічна основа політичної науки - це загальнотеоретичні дослідження політики на рівні філософського обґрунтування її природи, основних принципів генезису і функціонування політичних інститутів, ролі особи в політичному процесі; теорії середнього рівня, спрямовані на дослідження і формування окремих концепцій політичного маркетингу; конкретні емпіричні дослідження різних елементів політичної ситуації. Серед загальнотеоретичних методів дослідження суспільства можна виділити структурно-функціональний (Т.Парсонс, Р.Мертон); конфліктології (Р.Дарендорф, Л.Козер); символічного інтеракціонізму (Дж.Мід, Г.Блумер); біхевіоризму й обміну (Б.Скінер, Дж.Хоманс, П.Блау); структуралізму (К.Леві-Стросс, М.Фуко); постмодернізму (П.Бурдьє). Суть сучасних конфліктологічних теорій зводиться до розуміння конфлікту як необхідної умови природного розвитку суспільства на основі зіткнення інтересів різних соціальних груп і окремих осіб навколо розподілу влади, матеріальних ресурсів, а також психологічних відмінностей. Якщо з позицій структурно-функціонального методу система цінностей забезпечує стабільність суспільства, то з точки зору конфліктології - створення ефективних механізмів розв'язання соціальних конфліктів. Символічний інтеракціонізм розкриває зміст та інтенсивність можливостей взаємодії як необхідної умови становлення і трансформації соціальних інститутів. Ця інтеракція залежить від розуміння смислових значень зовнішніх стимулів (слів, предметів, логічних конструкцій). Часто в політичному житті конфлікти виникають на ґрунті не тільки зіткнення інтересів, а й нерозуміння політичних термінів. З позицій нього методу можна простежити, як міжособистісні контакти впливають на формування політичних інститутів. Часто нерозуміння вигоди суспільної взаємодії призводить до негативних соціальних наслідків. Нині в Україні політичні діячі ще не звикли мислити ринковими категоріями взаємодії, що є однією з причин сповільнення процесу утворення сучасних партій. Отже розуміння взаємодії залежить від ментальності її суб'єктів, а остання - від теоретичних знань і досвіду, набутого в якісно новій ситуації. Метод біхевіоризму передбачає дослідження реальної поведінки суб'єктів політики незалежно від тієї інформації, яку вони подають про себе або яка надходить від інших. Тут аналізується поведінка, зумовлена не певними цінностями, нормами, а ситуацією. Тобто, за теорією біхевіористів, від політика можна очікувати будь-якої дії залежно від ситуації. Наприклад, патріот може бути корупціонером, а колишній злочинець - чесним політиком, якщо одна ситуація стимулює попит на корупційні дії, а інша ці дії обмежує або взагалі виключає. Отже впровадження цього методу в наукових дослідженнях дає змогу зняти маску лицемірства з політиків і показати їхні реальні дії. Теорія обміну пояснює зміст політичної діяльності співвідношенням таких стимулів, як винагорода і покарання. Згідно з цією теорією людина здатна повторювати ті дії і в тих обставинах, за які вона отримує винагороду. І чим вища вартість цієї винагороди, тим більше зусиль докладає людина для її досягнення. Покарання, навпаки, обмежує суспільно шкідливі дії людей. Тому цей метод можна вважати перспективним з огляду на досягнення співвідношення процедур заохочення і покарання в різних політичних структурах: політичному керівництві, державному апараті, партійній діяльності тощо. Постмодернізм намагається наблизити об'єктивістський і суб'єктивістський підходи до політичної реальності. Згідно з його концепцією існують об'єктивні структури (політичні, економічні, ідеологічні відносини) - поля, що детермінують розуміння, спосіб відчуття, осмислення та оцінки суб'єктів політики, політичної реальності - габітус. Посередником між полями і габітусом є практика, в процесі якої відбувається їх взаємне формування. Отже цей метод дає змогу розкрити зміст політичної діяльності, виходячи з аналізу політичної ситуації (взаємодії різноманітних полів) і способу мислення, вибору тих стратегій, які можуть загальмувати чи прискорити суспільний процес. Засвоєння сучасної зарубіжної методології політологічних досліджень значно розширює силове поле наукового пізнання політичної реальності у різних її виявах. До емпіричних методів належать методи вибіркового та польового досліджень, прихованого спостереження, експерименту. Суть методу вибіркового дослідження полягає в тому, що вчений вивчає не весь об'єкт дослідження (генеральну сукупність), а лише його частину - вибіркову сукупність. Наприклад, при вивченні певної соціальної групи для дослідження обирається тільки один відсоток від загальної кількості. Метод польового дослідження ґрунтується на вивченні людей у реальних життєвих ситуаціях. Він має перевагу над методом вибіркового дослідження, оскільки дає змогу спостерігати об'єкти дії. Дослідження, при якому люди, поведінка яких вивчається, не знають про це, називається прихованим спостереженням. Цей метод характеризується тим, що зводить нанівець вплив дослідника на поведінку людей. Істотна риса експерименту - створення контрольованої ситуації у процесі дослідження. В експерименті часто використовують дві групи - експериментальну, котра залежить від впливу стимулу, і контрольну, що не залежить від нього. Наприклад, вивчаються виступи політичного лідера у двох групах: серед його прихильників і в нейтральній аудиторії. На основі зіставлення двох виступів виводиться оцінка впливовості лідера. 4. Зв’язок політології з іншими суспільними науками Політологія взаємодіє з великою кількістю наук, предметом дослідження яких є окремі аспекти політичної дійсності. Співвідношення між політикою та економікою в історичному вимірі можна виразити так: 1) закони економічного розвитку визначають зміст і соціальний вектор політики через економічні інтереси соціальних груп, зміну структури виробництва і споживання, технологічні інновації; 2) політичні інститути залежать від економічного розвитку, особливо у примітивних суспільствах; 3) політика стримує економічний розвиток або коригує його відповідно до соціальних і національних інтересів, особливостей історичної ситуації; 4) політика, враховуючи закони об'єктивного економічного розвитку, забезпечує спокійний перехід від одного економічного укладу до іншого; 5) політика має вирішальний вплив на економіку в перехідних суспільствах, оскільки може стабілізувати або дестабілізувати фінансову систему, стримувати інфляцію або розкручувати інфляційну спіраль, створювати нову економічну модель і тим самим давати поштовх до культурної модернізації або допускати стагнацію при еклектичному існуванні елементів старої і нової систем. Політика та мораль як сукупність цінностей і норм не Що стосується співвідношення політики та права, то ефективність правового регулювання залежить від рівнодії інтересів соціальних груп на політичній арені, а також від рівня економічного і культурного розвитку країни. Така рівнодія інтересів є основою для створення права, яке слугує всьому суспільству, а не тільки окремим соціальним групам, як це має місце в посткомуністичних державах. Урівноваження інтересів соціальних груп є умовою вироблення таких правил гри, які не дають змоги одним жити за рахунок інших, тобто безжалісно відкидають паразитичні способи мислення і діяльності. Крім цього, правова система залежить від попередньої правової (а також політичної) культури, економічного розвитку, міжнародних відносин. Наприклад, серед сучасних політиків, незалежно від їхньої ідеологічної орієнтації, знань чи певних інтересів, мало знайдеться таких, які прямо нехтували б принципами міжнародного права. Отже право - це результат погодження суспільних інтересів політичних суб'єктів через механізм державної влади з метою досягнення певного стану рівноваги, з одного боку, з іншого - умова розв'язання суспільних проблем у межах принципу права, а не принципу сили. Зіставивши політику та релігію, побачимо, що домінування як Церкви над державою, так і держави над Церквою, мало негативні історичні наслідки. Тому нині використання Церкви з політичною метою, а також втручання Церкви в державні справи є суспільно небезпечним явищем. Держава покликана забезпечити правові гарантії свободи людини і безпеки нації, а Церква - умови для внутрішньої свободи людини, морального відродження народу.
| |
Просмотров: 10895 | Комментарии: 9 | |
Всего комментариев: 0 | |